• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Бібліотека
• Поради бтькам

Кожна людина повинна турбуватися про свій інтелектуальний розвиток. Це її обов’язок перед суспільством, у якому вона живе. І перед самим собою.

Основним, звичайно, не єдиним, способом свого інтелектуального розвитку є читання.

Читання не повинно бути випадковим. Це величезна витрата часу, а час – цінність, якою треба дорожити. Читач дотримується програми, але якщо з’являються додаткові захоплення, то для себе необхідно скласти план читання літератури, враховуючи нові інтереси.

Для того, щоб читання було ефективним, воно повинно цікавити читача. Тому треба розвивати в собі цей інтерес шляхом самовиховання і порад знаючих людей, а також різної довідкової літератури.

Література дає нам величезний і глибокий досвід життя. Вона робить людину інтелігентною, розвиває у неї не тільки відчуття краси, але й розуміння – розуміння життя, всіх його складнощів, розкриває перед вами серця людей. Одним словом, робить вас мудрими. Але це дається тільки тоді, коли ви читаєте із задоволенням, а не тому, що це потрібно для шкільних відповідей, або тому, що ця книга модна.

Видатний педагог нашого часу В. А. Сухомлинський писав: «Чим більше людина знає про навколишній світ, тим більше вона повинна знати про людину. Зневага до цього дуже важливого правила порушує гармонію між знаннями та моральністю». Сьогодні, на жаль, засоби масової інформації диктують людині таку норму поведінки як розсудливість, грубий матеріальний розрахунок. І виходить, що людина, яка має значні знання про навколишній світ, не знає суті людської.

В. А. Сухомлинський вивчив життя 460 сімей, у яких виховувалися підлітки, які скоїли різні правопорушення і злочини. І ось до якого висновку він дійшов: «Чим важчий злочин, чим більше в ньому жорстокості, тим бідніші інтелектуальні, естетичні, моральні інтереси сім’ї. Ні в одній сім’ї, де діти виросли злочинцями, не було домашньої бібліотеки. Єдине, що там було,- шкільні підручники: брудні, розірвані, розкидані по хаті».

В останні роки все більше розвивається техніка. Вона захоплює дітей ще в дошкільному віці. Дитина, яка ще не вміє читати, вже непогано розрізняє моделі машин та літаків, сміло розмірковує на космічні теми.

Захоплення технічними науками інколи послаблює інтерес до художньої літератури, музики, театру, малювання.

Так, можна бути прекрасним фахівцем, не читаючи Т. Г. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка, Ліни Костенко...Однак не можна бути повноцінним фахівцем, не будучи при цьому повноцінною людиною. Адже крім професійних даних, необхідне вміння спілкуватись із людьми, контролювати свої емоції, мати здатність до співчуття.

«Діти повинні плакати не тільки тоді, коли розіб’ють коліно, але коли коліно болить у когось іншого...» - говорить письменник А. Алексін у повісті «Третій у п’ятому ряду».

Дитяча книга адресована людині, яка ще остаточно не сформувалась. І герої її – частіше, це майбутня особистість. Тому не дивно, що дитячий письменник нерідко виступає в ролі педагога.

У підлітковому віці дуже важливо, яка література потрапить у коло читання. Чи буде дитина розвиватись як читач, прилучатися до великої літератури, чи залишиться на все життя невибагливим споживачем низькопробної літератури.

Зазвичай у цьому віці підлітки залишаються без батьківського керівництва читанням. Одні батьки вважають, що тепер вже завдання школи, інші вважають, що нема чого сину або дочці читати дитячі книжки, хай переходить до читання «дорослих» книг. Опитування показало, що 45% підлітків читають, окрім книг шкільних, книги «дорослі».

По-преше підлітки збіднюють свій духовний світ, не отримуючи тих вражень і тої інформації, які їм може дати тільки дитяча література.

По-друге, читаючи без вибору «дорослі» книги. Вони багато чого сприймають поверхнево, а таке читання не може дати справжньої культури.

Оскільки література – це найкращий засіб самопізнання підростаючого покоління, то діти не можуть задовольнятися тільки дорослими героями. Їм обов’язково потрібен герой-ровесник.

Книга дає юному читачеві побачити те, чого не можна побачити неозброєним оком: внутрішній світ оточуючих.

Письменник А. Ліханов зібрав у одну книгу своєї повісті «Мій генерал», «Музика», «Лабіринт», «Сонячне затемнення» і дав їм загальну назву «День твого народження». А в передмові написав, що день народження у кожної людини не один-єдиний у році і не один-єдиний у житті.

Як же так? Чому не єдиний? І я знаю, і кожен знає, в якому році він народився, в якому місяці, в який день.

«І все-таки, - відповідає нам А. Ліханов.- Все-таки, день народження у людини один».

«От сталася з тобою біда, ти важко захворів, ледве викарабкався, і той перший день, коли ти відчув себе здоровим, коли зрозумів, як це прекрасно: дощ за вікном, шум машини, голос друга, - коли зрозумів, як прекрасно жити, - той день можна назвати ще одним твоїм днем народженням.

Або інше, ти жив пасивно, слухав усіх, зі всіма погоджувався, забуваючи про самого себе, а потім запротестував, не погодившись ні з тим, ні з іншим, сказав, що думаєш насправді – відчув себе самим собою. І така в тебе раптом легкість, таке звільнення, і дихати легше, і радісно сміятись... Хіба такий день – не день твого народження?

З народження починається людина. І вона народжується ще багато разів, поки не перетвориться в гідну особистість».

У книгах, які я пропоную вашій увазі, йде мова про різні народження, про різних дітей, зовсім маленьких, і майже дорослих, але є між героями цих книг спільне – вони не відкладають самостійні вчинки на майбутнє, намагаються діяти рішуче сьогодні й зараз.

Так, у повісті А. Ліханова «Мій генерал» день народження головного героя Антошки відбувається тоді, коли він проймається гордістю до свого діда генерала, бажає у всьому бути подібним до нього. Буває в житті кожної людини такий час, така хвилина, коли все навколо він починає бачити іншими очима...На порозі формування особистості людина чомусь починає соромитися своїх великих почуттів. Вони здаються незначними. Люблячи діда, Антошка забуває про себе: «Я люблю дідуся. Люблю безмірно».

В автобіографічній повісті видатного австрійського письменника Алана Маршалла «Я вмію стрибати через калюжі» головний герой – син сміливого приборкувача коней. Із раннього дитинства Алан мріє стати таким, к батько, але з ним сталося горе: після важкої хвороби його ноги перестають служити йому, наступні роки його дитинства і дорослого життя присвячені боротьбі з цим горем. Мужній, розумний Алан виходить переможцем. Шкільні друзі вважають його навіть щасливчиком, бо йому вдається все, чого він захоче: він вдалий мисливець, сміливий вершник, хороший плавець у гірському озері, якого остерігаються навіть дорослі, переможець у бою з паличками. У нього багато друзів. Такий хлопець, із такою сильною волею і настирливим характером обов’язково виросте справжньою людиною.

Герой повісті В. Короленка «Сліпий музикант» Петро Понельський був сліпим від народження. Ще в ранньому дитинстві він згадує свою сліпоту як велике горе. З часом йому починає здаватися, що він назавжди викинутий із життя у свій темний, відокремлений від зрячих людей світ. У нього починає розвиватися егоїзм, деспотизм; сліпота загрожує стати єдиним предметом його переживань.

Позбавивши його зору, природа в той же час нагородила хлопчика іншими якостями: з раннього дитинства Петро виявляє надзвичайні музичні здібності.

Сліпий музикант із раннього дитинства мріяв бачити. І прозріння все-таки відбулося (або день його народження), коли він не замикається у своєму горі, а усвідомлює, що справжнє щастя людини не в благополуччі власної долі, а у тім, щоб навчитися відчувати чуже горе і чужу радість.

Англійський письменник Д. Олрідж захоплюється людьми, які добре знають свою справу, і вважає, що в житті дуже важливо все зробити добре, про що б не йшла мова: від уміння зав’язати вузол, до управління такою складною машиною як літак. «Останній дюйм» - це книжка про складні взаємовідносини батька і сина. Стосунки батька і сина – річ непроста, і для взаєморозуміння потрібно немало зусиль з обох сторін.

«Дитина все бачить уперше, дитячі враження залишаються на все життя...Очі дитини відрізняються від очей дорослого, не звикши до того, що бачать, вони дивуються, вони бачать», - так писав один видатний норвезький романіст.

Саме цими дитячими очима видно світ дорослих у повісті норвезької письменниці Турборг Недреос «Музика блакитної криниці».

Хедріс тонко відчуває світ і є художньо обдарованою дівчинкою. Вона у всьому шукає красу і поезію. І в листяз дерев, і в чарівних співах води, і на дні темної криниці, і у дзвоні маленьких чудових крапель у глибині.

Блакитна криниця, що співає – це символ ще незвіданих радощів і невідомих небезпек, які ховає у собі життя.

І раптом музика розбивається на частинки. Благополучна теплична атмосфера в сім’ї Хедріс виявляється тільки ілюзією. Стосунки між батьками, родичами, і, взагалі, дорослими далеко не такі ідеальні, як здається дівчині. «Час іде, а після нього залишаються злі згадки».

І одна із злих згадок – це те, що батьки Хердіс обманюють одне одного. Це перше самостійне відкриття по-справжньому доводить її до потрясіння. Адже їй, як і всім дітям, хочеться, щоб усі були щасливими. Конфлікт між батьками і їхнє розлучення здаються Хердіс непоправною бідою. Вона не може встановити спокій і гармонію у світі дорослих і тому починає обманювати, погано вчитися. Але перші іспити – це і перші моральні уроки, школа виховання почуттів.

Хердіс відкриває для себе, що світ складається не тільки з чорного та білого, а із безлічі інших фарб, напівтонів, відтінків. Вона починає розуміти, що всі люди хочуть бути щасливими, але не завжди їм це вдається...

Доросла Хердіс починає співчувати людям, які її оточують. Наприклад, своєму юному дядькові Давиду, з дитинства прикутому до ліжка невиліковною хворобою. Дитинство закінчується, і нема вже у Хердіс чарівного скла, яке рятувало її від життєвих труднощів, переносило у світ казок і надій. І все-таки музика звучить завжди і всюди...

Астрід Ліндгрен називають сучасним Андерсеном у літературі. Її твори наповнені таємницями і загадками чудового світу.

Повість «Расмус бродяга», у якій дорогами Швеції мандрують двоє бродяг – маленький Расмус і молодий Оскар. Нічого у них нема: ні даху над головою, ні грошей у кишенях, ні тарілки супу на обід – але вони щасливі. І здається ім., що для них шумлять ліси, палає захід сонця, хвилюються води озер.

А Оскар? Чому ж він вирушає мандрувати кожне літо? Тому. Що не хоче гнути спину в чужому господарстві, де треба працювати за двох, а отримувати жебрацькі подачки. Не хоче Оскар стати звичайним власником, яких у Швеції багато. Власник тільки і знає, що накопичує, він стає рабом свого майна. А бродягу нічого не зв’язує, він сам обирає свої шляхи і своїх друзів, він вільний.

На долю Оскара і Расмуса припадає багато небезпек і пригод, але сміливість і чесність допомагає їм вийти зі скрутного становища.

Уявіть собі таку незвичайну подію: бідному хлопчині, вічно голодному і погано одягненому, пропонують величезні багатства, які зроблять для нього доступним усн на світі, і за все це багатство йому необхідно віддати всього-навсього...свій сміх, свою здатність дзвінко сміятися. Хіба не заманлива пропозиція? Як має вчинити хлопчик?

Таку історію розповів німецький письменник Д. Крюс у повісті «Тім Талер, або Проданий сміх». Сюжет цієї повісті фантастичний, але основа в ній реальна. Автор пропонує задуматися над тим, яку велику силу має сміх.

Шановні батьки і юні читачі! Сьогодні я намагалася звернути вашу увагу на твори художньої літератури, які сприяють формуванню справжньої Людини.

А людини духовна ніколи не втомиться шукати істину, сенс життя, ніколи не стане рабом ситуації, навчиться розрізняти добро і зло, красу і потворне.